Особняк семьи Модзелевских, (также известен как Особняк семьи Терещенко). Уникальное сочетание готики с элементами восточного стиля по адресу бульвар Шевченко, 34. Тоже построен в конце XIX как жилой дом.
На розі бульвару та Тимофіївської вулиці у 1874-1875 pp. було споруджено оригінальний псевдоґотичний особняк за проектом архітектора В. Краузе на замовлення дружини колезького асесора Феліції Адамівни Модзелевської. Нагляд і керівництво будівництвом здійснював архітектор В. Якунін.
Забудова цієї невеличкої садиби збереглася майже повністю: наріжний двоповерховий особняк з видовженим бічним фасадом до Тимофіївської, а вузьким, з парадним входом - до бульвару; та двоповерховий флігель, що колись, на польський лад, називався у Києві офіциною. Між ними - невеличке подвір'ячко зі службами, відокремлене від вулиці цегляним парканом з брамою - стрільчастою, "готичною".
Обидва чолові фасади особняка витримано в дусі так званої "венеціанської" готики, з переважанням вертикальних елементів у вигляді прямокутних пілястр, видовжених стрільчас-тих вікон другого поверху, пінаклів на рогах і зубчастого завершення. Наріжна частина акцентована вежоподібним мезоніном, декорованим аналогічно.
Еркер і балкони з металевим огородженням посилюють пластичність композиційного центру споруди. її псевдоґотична архітектура разом із стилістично близьким будинком колишнього готелю "Київ" на бул. Тараса Шевченка, 36 формує вихід Тимофіївської вулиці до широкого бульвару. Колись, при спорудженні цих двох будівель, їхня "ґотичність" перегукувалася із таким же декором першого київського залізничного вокзалу, що стояв далеко на долині, по той бік Либеді, і тоді, на майже відкритому просторі, ще не затулені багатоповерхівками, ці споруди домінували в навколишньому краєвиді, а витягнуті вертикалі декору пасували пірамідальним тополям бульвару, єднаючи архітектуру й зелене вбрання. Очевидно, і в такий спосіб формувалося "обличчя" міста...
Колишній особняк Модзелевських. Фасад з боку вул. М. Коцюбинського.
1993 р.
Після забудови наріжної садиби Модзелевські поширили своє володіння, купивши 1876 р. у професора університету св. Володимира Никанора Адамовича Хржонщевського сусідню садибу з одноповерховим кам'яним будинком по Бібіков-ському бул., 32 (знесено 1984 p.). По смерті чоловіка (1879 р.) Ф. А. Модзелевська залишається жити в одноповерховому будинку, а наріжну садибу продає.
Новий власник, Іван Николович Терещенко, старший син Миколи Артемійовича Терещенка, одного з найбільших у російській імперії цукропромисловців і землевласників, оселився в особняку.
Статистичний відділ міської управи подав свідчення про садибу за 1884 p.: "Під забудовою 210 кв. саж., під двором 80,15 кв. саж. Вода, газ проведені. Будинок критий залізом, кам'яний двоповерховий з мезоніном. Квартира одна, кількість кімнат 23. Прибутку не приносить, живе господар, прислуга. Флігель... кам'яний, двоповерховий, частина нижнього поверху (більше половини) зайнята під каретний сарай і стайню".
Іван Николович Терещенко був відомим у Києві колекціонером, зібрані в його особняку шедеври російських та українських художників нині прикрашають музеї Києва і Санкт-Петербурга. В колекції І. Терещенка були картини і графіка В. Верещагіна, близько 200 малюнків П. Федотова, офорти і малюнки Л. Жемчужникова, роботи М. Врубеля і багатьох інших видатних майстрів XIX ст.
І. Терещенко, як і інші члени цієї родини, широко займався благодійництвом, був щедрим меценатом - практично на його кошти утримувалась приватна художня школа українського живописця і педагога М. І. Мурашка.
По смерті батька у січні 1903 р. І. Н. Терещенко, як старший син, отримав значну частину його статків. З духівниці Николи Артемійовича Терещенка: "Заповідаю всю власність моєму сину Івану Николовичу Терещенку, всі, що належать мені нерухомі маєтки, що знаходяться у Курській, Харківській, Орловській і Чернігівській губерніях... будинок у Москві па Софіївській набережній з усіма, що належать до нього будовами і землею, будинок у Києві, Старокиївської поліцейської дільниці, по Бібіковському бульвару під номером восьмим... і садибу в Києві по Олександрівській вулиці під номером третім... рухоме майно, що складає належність і обстановку будинку, що знаходиться у місті Києві по Бібіковському бульварі під номером десятим і дванадцятим... із паїв Товариства цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків, що належать мені, заповідаю синові моєму І. Н. Терещенку сто шістдесят паїв товариства братів Терещенків".
Але старший син не встиг скористатися багатомільйонною спадщиною: Іван Николович помер слідом за батьком того ж 1903 р. Його вдова з дітьми (два сини й дві доньки) володіли садибою на розі Бібіковського бульвару і Тимофіївської до перших років революції.
За адресними довідковими книгами, офіційними домовласниками були вдова І. Н. Терещенка Єлизавета Михайлівна і старший син Михайло Іванович Терещенко. Сім'я не жила постійно в тому особняку, а більше - за кордоном. Михайло Іванович Терещенко в автобіографії 1904 р. пише: "... добре я себе починаю пам'ятати з п'яти років. У цей час ми були у Києві і жили у своєму будинку на Бульварній вулиці, таким чином перші мої свідомі враження пов'язані з Києвом. Особливо пам'ятна мені картина Дніпра у зимовий час, пам'ятаю також добре ботанічний сад на нашій вулиці, арештантів, котрі кожного дня проходили повз наші вікна... словом, вся звичайна картина київської вулиці залишилася міцно у моїй пам'яті з того часу. З весни 1894 р. ми переїхали за кордон, оскільки здоров'я мого батька дуже розладилося, і він не міг переносити російського клімату.
З цієї пори ми живемо за кордоном - зими проводимо на півдні Франції, весною інколи їдемо до Росії, а літо проводимо або у Швейцарії, або на березі моря у Франції... Минулого року я втратив батька, і живу тепер з матір'ю, двома сестрами і молодшим братом у Каннах на півдні Франції. Хоча в нашій сім'ї за останні роки було багато хвороб, і часто доводилося хвилюватися і боятися за здоров'я своїх близьких, але я весь цей час прожив у тісному сімейному колі, радощі якого зменшували горе і робили початок мого життя загалом щасливим".
М. І. Терещенко був помітною особистістю у політичному житті Російської імперії: після лютневої революції 1917 р. обіймав пост міністра фінансів, а з травня по жовтень 1917 р. - міністра закордонних справ Тимчасового уряду. Після жовтневого перевороту емігрував. Про його подальший життєвий шлях розповідає у своїй монографії В. Ковалинський.
Формально особняк на Бібіковському бульварі, 34 належав родині Терещенко ще 1918 року: у січні у "Відомостях про домовласників" зазначалося, що 8 житлових кімнат використовуються "для складу речей", а 18 кімнат на І і II поверхах реквізовані для "управління генерального секретаріату шляхів сполучення Української республіки". Вся колекція та домашні речі були знесені до двох кімнат, на горище та у ванні кімнати. Та це ще було не все. У січні 1918 р. Київ горів під артилерійським обстрілом більшовицьких військ під командуванням Муравйова. Мистецтвознавець Ф. Ернст про ті січневі дні, коли більшовики заволоділи Києвом і коли загинуло багато чудових художній скарбниць міста, а серед них і більшість колекції Михайла Івановича Терещенка на Бібіковському бульварі, 34 у будинку його покійного батька... "Хто не відвідав Терещенківський будинок у дні панування у Києві радянської влади, той, звичайно, не може собі скласти й приблизного поняття про вчинений тут погром. Особливо тяжке враження справляли залишки чудових полотен першокласних художників, розірвані на шматки або бездумно посічені ударами шабель. Ряд картин було просто вирізано з рам за допомогою ножа або шаблі - як вирізана була шкіра із сидінь стільців і крісел. Украденими виявились 40 картин різних майстрів російської школи, 188 етюдів і ескізів Верещагіна, одна гравюра Крамського, 3 бронзові статуї і 44 художні альбоми. Серед картин особливо звертають на себе увагу Врубеля "Одаліска", дві картини Рєпіна ("Монахиня", "Петрушка"), три - Маковського, і далі імена Бодаревського ("Водостояння"), Кузнецова, Мурашка ("Спокуса Атонія"), Ріццоні, Шадріна, Сведомського, Волкова, Світославського (8 полотен), Верещагіна ("Кремль", "Індійський палац") та інші. Серед ху-дожніх альбомів цікаві теки з гравюрами, дорогоцінні видання Ровінського (серед них "Рисунки Рембрандта"), гравюри і офорти Шишкіна, видання "Древности Российского государства" та інші. Те, що вдалося врятувати від погрому, зберігається тепер частково в академії Мистецтв на Підвальній, частково у міському музеї".
Так писав Ф. Ернст влітку 1918 р. Нині те, що вціліло із колекції І. Н. Терещенка, зберігається у Київському музеї російського мистецтва.
За доби Гетьманату 1918 р. в особняку містилося Міністерство шляхів сполучення, очолюване інженером Б. А. Бутенком, що мешкав там само.
Після 1918 р. націоналізований особняк використовувався як житловий, а з 1984 р. - як адміністративний будинок.
Садиба міська
1870-і рр.
Шевченка бульв., 34
