Музей був заснований зусиллями української інтелігенції наприкінці ХІХ століття як перший загальнодоступний музей Києва. Будівля музею споруджена за проектом московського архітектора Петра Бойцова у неокласичному стилі. Доопрацьовував проект та керував роботами відомий київський зодчий Владислав Городецький. Скульптурне оздоблення фасаду виконано майстернею Еліо Саля.
Перша виставка з нагоди ХІ Всеросійського археологічного з’їзду відкрилася у недобудованому приміщенні Київського міського музею старожитностей і мистецтв у серпні 1899 року. Офіційне відкриття та освячення закладу, який здобув назву Київський художньо-промисловий та науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича, відбулося 30 грудня 1904 року.
1919 року після націоналізації музей став називатися 1-м Державним, з 1924 — Всеукраїнським історичним імені Тараса Шевченка, з 1936 — Державним українським, з 1939 — Державним музеєм українського мистецтва. Під час німецької окупації Києва у 1942 році музей був об’єднаний з колекцією російського мистецтва під загальною назвою Державний музей східноєвропейського мистецтва, 1944 року попередній статус музею було відновлено. У зміні назв музею відобразилися складні процеси життя країни та певні етапи становлення вітчизняної музейної справи. Зокрема, за назвами можна простежити, як змінювався
профіль колекції, і як окремі частини первинної збірки відходили, аби
стати підґрунтям для народження інших музеїв Києва.
Остання назва цієї інституції — Національний художній музей України — з’явилася 1994 року за часів незалежності української держави, що засвідчило найвищий статус музею як провідної колекції вітчизняного мистецтва, яка і нині залишається духовною скарбницею нашої країни, її гордістю та багатством.
*****
100 лет тому назад, когда начал свою историю Национальный художественный
музей Украины (тогда он имел название "Городской музей антиквариата и
искусств"), понятие "украинское изобразительное профессиональное
искусство" фактически не существовало, Украина была известна прекрасным
народно-декоративным, этнографическим искусством.
Творцы музейной коллекции - его первый директор, историк Николай
Биляшивский и его соратники - искусствоведы Даниил Щербакивский, Федор
Ернст избрали себе целью опровергнуть это предубеждение.
Они определили "состав" ведущих представителей украинской
изобразительной культуры. По мнению этих научных деятелей, к их числу
принадлежали те, кто родился и работал в Украине, и те
национально-сознательные художники, которые волею судеб оказались вне
родины. Украинское искусство, считали они, обогащали и те чужестранцы,
которые творили на нашей земле. Именно эти принципы были взяты ими за
основу их собирательной деятельности.
Поэтому в музей поступали произведения Т.Шевченко и И.Репина,
В.Боровиковского и В.Тропинина, Н.Пимоненко и М.Врубеля, Н.Ге и
Г.Нарбута, А.Мурашко и В.Кричевского...
Сборщики достигали и глубины веков: иконописи средних веков,
монументальных портретов казачьих времен военных старшин, церковных
иерархов-просветителей, остроумно-иронических картинок "Казак Мамай".
География поступлений была довольно широкой - от Галиции до
Черниговщины. Поиск велся в Москве и С.-Петербурге. Завязывалась
переписка с художниками диаспоры из Европы и Америки.
И хотя такая деятельность была приостановлена во времена сталинских
репрессий, а тогдашняя коллекция музея была отчасти рассредоточена или
загнана в "спецхран", традиция основателей до сих пор жива и
плодотворна. И сейчас музей пополняется по завещанной ими шкале
ценностей: в музейном собрании появилась уникальная икона-рельеф "Св.
Георгий в житии" XII в., произведение основателя мирового
абстракционизма, выходца из Украины К.Малевича, шедевр украинского
рококо XVIII в., икона "Великомученицы", графика всемирно известного
украинца из США Я.Гниздовского.
Теперь в музее хранится несколько десятков тысяч экспонатов.
1990-е годы - первое десятилетие независимости Украины - время активного выхода музея на мировой уровень.
Впервые в истории музея его коллекция демонстрировалась в знаменитых
музеях Канады, Франции, Дании, Хорватии. Она открывала миру
высокоразвитую культуру страны с тысячелетней историей. Вследствие этих
показов ряд ранее неизвестных художников попали в разряд мировой элиты.
К примеру, А.Петрицкого считают одним из крупнейших сценографов XX в.,
В.Ермилова трактуют сейчас как наиболее лаконичного конструктивиста 20-х
годов, а 0.Богомазов причислен к первой тройке художников-футуристов
Европы.
На тех выставках открылся также и украинский аспект уже признанных миром
художников, которых ранее считали русскими - О.Экстер, А.Архипенко,
Д.Бурлюка.
Убеждение основателей музея о соразмерности украинского искусства с
культурой мировой в наше время становится достоянием тысяч и тысяч людей
во многих странаx.
Будинок-музей старожитностей та мистецтв (кол. Художньо-промисловий та науковий музей)
1897-1900 рр.
Грушевського Михайла вул. 6
№903
Постанова Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979
№ 442 пам'ятка архітектури та містобудування